Адвокат Віталій Титич: Розслідування вбивств правоохоронців 20 лютого є ключем до розкриття злочинів проти майданівців

20.02.2016

[node:title], фотографіяСправи Майдану правоохоронці розслідують майже два роки. За цей час, зокрема, встановлено, що до розстрілів учасників протесту 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській причетні 25 колишніх співробітників спецпідрозділу «Беркут». Двоє з них — Сергій Зінченко та Павло Аброськін — перебувають під арештом з березня-квітня 2014 року. Їх підозрюють у вбивстві 39 осіб. Ще трьох — Олександра Маринченка, Сергія Тамтуру та Олега Янишевського — було заарештовано пізніше. Їм інкримінують 48 загиблих, 80 замахів на вбивство, терористичний акт та перешкоджання мирним зібранням. Справу щодо останніх передали до суду на початку лютого цього року. Ще один «беркутівець», екс-командир роти «Беркута» Дмитро Садовник, утік з-під домашнього арешту. Нині його місцезнаходження, як і інших підозрюваних, слідству не відоме. Ймовірно, вони перебувають в окупованому Криму чи на території Росії.

Віталій Титич — адвокат родичів загиблих на Майдані. Він разом зі своїми колегами-адвокатами, які представляють потерпілих у кримінальних провадженях Майдану, створив  Адвокатську дорадчу групу.

«Ми представляємо потерпілих майже в усіх кримінальних провадженнях за основними епізодами  Майдану, — говорить АСН Титич. — Це дає змогу отримувати інформацію та тримати в полі зору загальну картину злочину. Причому процесуальний статус сторони провадження дає можливість певною мірою стимулювати активність слідчих ГПУ, скеровувати їхні дії в необхідному напрямку. Як сторона у кримінальному провадженні ми маємо право ініціювати конкретні  слідчі  дії. Якщо нам відмовляють, ми йдемо до слідчого судді за рішенням, що є обов’язковим для виконання. Ми укладаємо договори з потерпілими на умовах Pro bono, але за певної умови. Домовляємося на старті, і це дуже важливо, бо адвокат не може керувати своїм клієнтом, а лише надавати поради правового характеру, що його мета — досягнення об’єктивної істини при розслідуванні цих кримінальних проваджень і притягнення до відповідальності винних осіб».

— Віталію, які справи у вашому провадженні?

— Перший мій «клієнт» — журналіст Олександр Заклецький, який був побитий «Беркутом» під час виконання своїх професійних обов’язків 1 грудня на Банковій. А також убивство «тітушками» журналіста В’ячеслава Веремія, масовий розстріл протестувальників 20 лютого на Інститутський, злочини, скоєні суддями, — винесення завідомо неправосудних рішень стосовно учасників протестних акцій. Окремий блок — злочини, скоєні колишніми високопосадовцями.

Нині всі ці справи у провадженні Управління спеціальних розслідувань ГСУ Генеральної прокуратури. Його було створено генпрокурором Віталієм Яремою рік тому за нашої ініціативи та під тиском суспільства. Відтоді почалася передача до нього всіх справ, пов’язаних з Майданом.

— Нині всі передано?

— Формально всі перебувають у зоні його відповідальності. Не можу сказати, що під контролем. Є блок насильницьких злочинів та економічних, зокрема розслідування діяльності вищих судових установ і суддів Вищого господарського суду. Останні справи ми теж тримаємо під прицілом, оскільки розуміємо, що всі насильницькі злочини спрямовані на виконання інших — у трактуванні Генеральної прокуратури задля узурпації влади Януковичем і створення злочинної організації. Очевидно, що Вищий господарський суд у цій організації займає одне з чільних місць. Узурпація влади відбулася задля контролю фінансових потоків. І за допомогою цього суду, зокрема його керівників Татькова та Ємельянова, забезпечувалося надходження коштів до «сім’ї», які пішли для фінансування злочинів на Майдані і нині використовуються для підтримки терористів на окупованих територіях.

— Скільком родинам, потерпілим внаслідок подій 20 лютого, ви допомагаєте?

— Я представляю родини Анатолія Корнєєва, Віктора Чміленка та Устима Голоднюка.

— Як ви оцінюєте звіти ГПУ за останні тижні, коли слідчі почали видавати нову інформацію про просування справ Майдану?

— Ми маємо можливість безпосередньо знайомитися з матеріалами проваджень, тому нічого нового для нас у звітах Горбатюка (Сергій Горбатюк — керівник Управління спецрозслідувань ГП. — Авт.) немає. Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки… Тривалий, негативний відбір до органів влади в Україні має наслідком тотальну олігофренію кадрів. Вони не здатні навіть PR-акцію організувати належним чином: хай би що зробили — сідають у калюжу. Щоразу це відбувається настільки тупо та примітивно, що навіть не хочеться про це згадувати. Але у нас журналісти запитують. І ми змушені коментувати.

Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки

— Як ви тоді прокоментуєте знайдені частини зброї, з якої вбивали майданівців?

— Факт знайдення зброї «беркутівців» подається представниками ГПУ як головний здобуток слідства за два роки у справі щодо вбивств 20 лютого. Хоча насправді цю зброю знайшли випадково, і цінність цієї знахідки для інтересів провадження дуже невелика.

 

— Якими є результати роботи управління Горбатюка, зважаючи на скромні технічні можливості, про які адвокати потерпілих раніше заявляли?

— Величезними. І до цього ми з гордістю причетні. Йдеться про те, що було змінено кваліфікацію щодо обвинувачення в розслідуванні подій 20 лютого. Тим трьом особам, справи яких щойно відправлено до суду (мова йде про Маринченка, Тамтуру та Янишевського. — Авт.), висунуто обвинувачення у скоєнні терористичного акту. Зона моєї відповідальності у групі — належна кваліфікація. Це те, до чого ми намагалися повернути обличчям слідство. Ми проводили зустрічі, запрошували науковців, аби повно і правильно кваліфікувати події. Не можна висмикнути з подій — те, що спочатку зробила прокуратура, — окремі факти і кваліфікувати справи як умисне вбивство або службовий злочин! І процесуальні керівники нас почули і вистрілили обвинуваченням одразу по трьох «беркутівцях», справи яких мають передаватися до суду. Пізніше буде зміна та доповнення обвинувачення стосовно Аброськіна та Зінченка. Це ключова перемога слідства, яка є на даному етапі.

— Що це дає?

— Така кваліфікація не вичленує одне конкретне вбивство з усієї події.

— Тобто варто розглядати дії конкретних людей у складі групи?

— І ця група мала якусь мету. І у мене було головне запитання до слідства, а особливо, коли з’явилося так зване панорамне відео, яке базується на моєму досвіді. В Радянському Союзі строкову службу я проходив у внутрішніх військах, був заступником командира спецвзводу. І трохи ще пам’ятаю порядок проведення тактико-спеціальних дій, адже  відпрацьовував їх зі своїм підрозділом.

Я бачив, що тими силами з боку влади, які були на Майдані, можна було б нейтралізувати його весь без перевищення повноважень. І це знання не давало мені спокою. Очевидно, що кількісна, я вже не кажу якісна (маю на увазі зброю), перевага «Беркута» над мітингувальниками вказувала на те, що при існуванні наказу правоохоронці зачистили б цю територію дуже просто. А головне — без застосування надмірної сили, діючи відповідно до тактико-спеціальних дій, які вони мали б відпрацьовувати згідно зі своїми статутами. Я не розумів плану організаторів злочину. Починаючи від катування студентів 30 листопада 2013 року. Це ж було не побиття, а катування — не треба підмінювати поняття. Студентів не просто били. Їх били, намагаючись досягти певного результату. Ніхто не розганяв Майдан. Їх гнали до Михайлівського, в інші боки і били, катували вже тоді, коли вони не були в зоні. І ключовий момент — здійснювали все це, даючи можливість фіксувати злочин телекамерам. Усе це було тим, що ми нині називаємо «розгоном мирних акцій». Якби хотіли розігнати жорстко, то діяли б інакше. В моєму суб’єктивному розумінні це була провокація, спрямована на радикалізацію суспільства. За теорією кримінального права, умисел має встановлюватися за відсутності свідчень. А умисел — це суб’єктивна кваліфікуюча ознака, її неможливо встановити інакше, як особа про неї не заявить. Всі інші встановлені умисли, які є обов’язковими для кваліфікації, слідують з якихось роздумів слідчого або суду. І, як нам каже кримінальна наука, ми маємо виходити з наслідків, коли говоримо про умисел. А наслідком побиття студентів що стало? Масова активізація протесних рухів. Станом на 30 листопада все було спокійно. Народ пройшовся мирними демонстраціями з закликами «Банду геть!», показали світу, що ми нормальні цивілізовані люди, що чекаємо виборів і на них дамо знати, що зрозуміли, діти з Русланою танцювали, і у них були білети на потяги в кишенях… І про останнє знала «наружка», яка там сиділа. Всі знакові епізоди на Майдані, починаючи з 30 листопада і 1 грудня — думаю, провокації. Як і демонстративне побиття на камери журналістів… Коли я прийшов на допит зі своїм клієнтом — оператором Олександром Заклецьким, він сидів поряд і давав свідчення щодо обставин нападу на нього та інших журналістів, які були у дворику Спілки письменників. Коли я зрозумів, що він каже, пам’ятаю, як мурахи по шкірі побігли, і у мене склалася картина. І далі все відбувалося відповідно до підручників з діяльності певних спецслужб: Гаврилюки, викрадення, катування Луценка та вбивство Вербицького. Про це все написано у книгах. Але у нас були виконавці дуже низького рівня. Задум умовного Суркова був один, прописаний як у книжці, але виконавці дуже примітивні.

 

Повертаючись до 20 лютого, правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було. Вони зараз не мають цієї лінії оборони. Вони втратили можливість стверджувати, що на них нападали — їхні дії зафіксовані. Дії «беркутівців» навіть у хворій уяві не можуть ідентифікуватися як самооборона. Очевидно, що вони нічого не боялися — діяли нахабно, цинічно, навіть не імітували те, що захист або ФСБешні тролі намагаються довести. Вони тупо виконували те, що їм сказали. І вони завдавали максимальних уражень тій стороні. Наслідком цього мала бути імітація війни, як це подавали росіяни. І ми знаємо, що в інтерпретації свідчень Януковича у Ростові, він змушений був поїхати 20 лютого, бо «наступали страшні радикали»…

Правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було

— Так, він і заявляв, що по ньому стріляли…

— Це було пізніше, коли він втікав з України… А тоді, в інтерв’ю американському режисеру Оліверу Стоуну, він дав свідчення, що злякався наступу радикалів…

— Йому сказали, що вони мають наступати…

— Але це так не виглядало. Цей злочин є дуже легким для розкриття. Складність для розслідування цього злочину — це головний фейк, який створюють наші владні структури. У той час як Авакови, Яреми, Шокіни розказували, який складний злочин вони розслідували, складності у розумінні підручників криміналістики в ньому нема. Так, є технічні проблеми, пов’язані з великим обсягом матеріалів, але це не складність розслідування. Цей злочин — унікальний для розслідування. Жодного злочину я не знаю, де особа, яка його скоює, давала б можливість фотографувати, знімати себе з різних ракурсів і при цьому ледь інтерв’ю не роздавати! Французький фотограф стоїть, а поряд з різних боків убивають людей, а він усе фіксує. Це виглядає як фарс! Якби не було стількох убитих. І ми вимагали у прокуратури дати цьому оцінку. Не можна вичленити певного Аброськіна, сказати, що він прийшов, перевищив повноваження і вбив. Я вважаю, що то був терористичний акт. Як і катування студентів, і інші епізоди. Ви можете навіть побачити за динамікою. Тільки спадає напруга, бо за задумом мала йти ескалація, починалося загострення.

— Загроза зачищення Майдану у грудні — це теж спроба ескалації?

— Тільки так. Як і викрадення, наприклад, Булатова. Його порізане обличчя було приводом для серйозних заворушень. А чому акцентують, що Вербицький був зі Львова? Аби сколихнути той регіон. А вбивство Нігояна та Жизневського? Відповідь дуже проста: Нігоян — зірка, вірменин, який читає Тараса Шевченка, лідер. Усі почуття людей за ним. Жизневський — активіст з Білорусії, красень. На Майдані була велика кількість тихушників. Іноді вона доходила до половини від тих, хто там був. Вони відслідковували і скоювали конкретні вбивства. А це була конкретна команда — вбити Нігояна. І це привернуло до себе увагу. Він став такою собі сакральною жертвою. Це частина примітивних технологій.

— 20 лютого вбивали вже випадкових людей?

— Саме так. Ось, наприклад, Чміленко приїхав зі своїм другом 20 лютого. Він — фермер з Кіровоградщини. Про нього робили журналісти матеріали. Сам Чміленко дуже активний. Його можна назвати «ноші Майдану». Його і вбили тоді, коли він намагався віднести на ношах пораненого. У нього була пов’язка з червоним хрестом. Я запитую у друга Чміленка, з котрим вони якоїсь миті розійшлися: «Чому ви пішли по Інститутській, як так сталося?» Кажу, мені важливо встановити, хто давав команди, яким чином керувалося все? Важливий момент, про який ми говорили Горбатюку, — о 8-й ранку біля Консерваторії було вбито трьох працівників міліції.

— З вогнепальної зброї?

— Так. І нібито це стало приводом для наступу і застосування зброї правоохоронцями. Повертаємося до дуже примітивної організації. О 7:40 жодних обставин для протистояння у районі, де їх убили, не було. Тому ми кажемо, що розслідування вбивств правоохоронців у таких знакових, ключових місцях і є ключем для розкриття злочинів проти майданівців, його не вистачає для розуміння повної картини злочину.

— Ці вбивства можуть розглядатися як виправдання збройного наступу на майданівців?

— Так, мовляв, ми застосували зброю на Інститутській, бо там, біля Консерваторії, вбили правоохоронців. І ще біля Жовтневого смертельно поранили «беркутівця» Симисюка.

Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове

Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове. До цього додаємо брудне виконання. Вони ж, вчиняючи злочин, телефонували зі своїх мобільних телефонів. Ви думаєте, чому Садовника вигнали з України? Він не біг — його випхали і прокуратура, і суд за вказівкою. Бо Садовника не просто ідентифіковано через його фізіологічні особливости, він іще, коли вбивства тривали, передзвонювався із Шуляком (Станіслав Шуляк — начальник Головного управління, командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у 2012-2014 рр. — Авт.) і Ратушняком (Віктор Ратушняк — заступник міністра внутрішніх справ України, начальник міліції громадської безпеки у 2010-2014 рр. — Авт.) по мобільних телефонах. І цей зв'язок задокументовано. Де командир роти, а де заступник міністра МВД або командир внутрішніх військ? Між ними ж прірва в ієрархії! Тож це прямий зв'язок, це доказ. Це вихід на замовника, вони ж корегували його дії. А вони зрізали кут. Новий фігурант — заступник командира полку Олег Янишевський — діє як рядовий боєць по відношенню до того Садовника, хоча він є на щабель вищим і мав би керувати його діями. Це говорить про те, що у Садовника була окрема місія з тією групою. Я вже не кажу про інші докази. Такі, як відео ТРК «Україна», коли оператор знімав зі спини, на якому видно, як боєць «Омеги» говорить: «Да они валят». Тобто спецпідрозділ, який приїхав на місце, не знав про те, що відбувається, що там убивають людей. Велику кількість фігурантів у справі 20 лютого досі не допитано.

— То все ж таки 20 лютого людей убивали вибірково?

— Ні. Хаотично. Є відео, на якому під ногами Аброськіна, який стріляє, група людей, котра намагається у бік «Беркута» кидати коктейлі Молотова. Але він не розцінює її як загрозу життю, хоча вони близько до нього, а стріляє поверх голів, кудись далі, не обираючи жертву відповідно до якихось принципів, таких як самозахист, тактичні цілі. Він стріляє будь-куди. З цього можна зробити висновок, що їхня мета — максимальне ураження. Не протидія, не зупинення. Далі вони спускаються до Жовтневого, де починається відстріл. Вони провокують. А люди потяглись. Автомат проти дерев’яного щита. «Беркутівці» мали б відтіснити, стати шеренгою, якщо боялися снайперів, прикриваючись, але такого не мало би бути. Будь-яка людина бачила у фільмах, як треба було діяти. А потім відійшли наверх, заманюючи туди. І для мене важливо: чому люди пішли? Незважаючи на те, що поряд уже є вбиті. Зрозуміло, що на «беркутівців» ніхто б не біг, якби ті стали на видноті. Але ні. Треба пам’ятати про вбивство Симисюка біля Жовтневого. Це було таким сигналом для імітації відступу. Це був постріл єдиного снайпера, який треба дуже уважно дослідити.

— Після тих подій заговорили якраз про снайперів…

— Єдині «снайпери», інформація про яких міститься у кримінальних провадженнях щодо подій 20 лютого, — це снайперські пари «Альфи». Але, на думку слідства, вони не мають жодного відношення до злочинів. Навпаки, це важливі свідки обвинувачення, свідчення яких повністю спростовують «версії» про наявність зброї у мітингувальників. Вони виконували свої посадові обов’язки та діяли відповідно до закону: отримали наказ, зайняли відповідні позиції. Вони мали виявляти озброєних осіб серед протестувальників і нейтралізувати їх. Їх допитують: чи стріляли ви? Ні. Чому? Тому що ми не виявили жодної особи зі зброєю. Такі свідчення валять систему фейків. Снайпери — це професіонали, відповідно підготовані та екіпіровані. Нам відомо про три снайперські пари, які діяли на Майдані 20 лютого. Вони зайняли позиції на ключових точках, розподіливши між собою зону конфлікту на сектори огляду. І вони нікого не бачили. Вони не стріляли. Їхню зброю перевірено. Вона чиста.

— Тобто виходить, що ці «беркутівці» мали якесь спеціальне завдання, про яке було невідомо іншим?

— Так, це моє переконання, яке ґрунтується також на інших доказах, котрі є в матеріалах справи.

— Як ви вважаєте, вчасно передали справу трьох «беркутівців» до суду? Чи не було цього разу тиску з боку влади?

— Ми весь час говоримо про неприпустимість діяльності Президента Порошенка у царині тиску на слідство для передачі справ до суду під конкретні дати для створення PR-іміджу. У цих діях ми вбачали навіть ознаки злочину, який мав негативні наслідки. Я думаю, що один раз нам вдалося нашими активними виступами цей злочин відвернути. Але був страшенний тиск на управління Горбатюка, аби справи йшли до суду. Чи передавати справу до суду — може вирішувати слідчий та прокурор, який підписує обвинувальний акт. Будь-яка інша особа, яка намагається впливати на цей процес, є злочинцем, бо перешкоджає розслідуванню.

Ми своєчасно відбилися і задекларували свою позицію, що на цьому піаритися не можна. Єдине, що душить, — процесуальні строки — формально справу має бути передано до суду не більше, ніж за рік. І це пробіл у законодавстві. І працівники Управління спецрозслідувань у цих важких умовах діяли, як могли. Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально. Ми весь час говорили про неналежність проведення експертиз. Бо експертизи, наприклад, щодо зброї, проводили ті самі люди, які формально організовували в тій системі злочини на Майдані. Тобто очікувати від МВС при тій ситуації, що є навіть сьогодні, ключового результату неможливо. І ми це декларували. І хлопці з ГПУ це реалізували — провели повторні експертизи, внаслідок яких було встановлено конкретну зброю та осіб, котрих з неї вбито, вона прив’язана до конкретних виконавців.

Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально

Знаєте, чому так нахабно почали поводити себе Зінченко та Аброськін у суді? Вони вдавали з себе жертв, бо розуміли, що статтю 115 ККУ (умисне вбивство. — Авт.) неможливо довести. А зі зміною кваліфікації прийде розуміння, що за участь у терористичному акті з наслідками, які він мав, можливий і довічний термін ув’язнення. А це ж адвокати захищають не Зінченка чи Аброськіна, а організаторів, які пообіцяли їм, що оплатять адвокатів, закриють якісь інші питання, але з гарантією, що вони не будуть свідчити. І підсудні думали, що все йде, як обіцяно, — за 115-ю, а далі якщо не український суд, то європейський їх виправдає. Але до них почне доходити: у них залишився один спосіб захисту — свідчити, що вони виконували наказ, злочинність якого вони не розуміли на той момент. І це їм дасть можливість перейти на зовсім іншу санкцію. А, скажімо, Аброськіну — отримати максимум вісім років. Якщо вони даватимуть свідчення, підкріплені доказами, я перший піду до своїх потерпілих і питатиму, чи можу зайняти в процесі позицію із пом’якшення санкцій?

 

— Кінцева мета — знайти замовника?

— У договорах так і записано, що наш клієнт ставить нам завдання розкрити злочин і притягнути до відповідальності перш за все замовників. У нас був інцидент у суді, коли мама одного з убитих хлопців, проста жінка з села, прийшла на суд і сказала, що до підсудних узагалі нічого не має. Це було використано, звісно, захистом… Але вона так сказала, бо розуміє: це — нерозумні люди, виконавці, яким дали наказ, гроші, і ті прийшли на Майдан. Мати хоче знати, хто вбив її дитину, хто хотів цього, хто поставив таке завдання! І у її словах нічого такого немає. Дадуть свідчення — відповідно до закону може бути пом’якшено вирок. Ці виконавці живуть теж не в ідеальному суспільстві, а у певних обставинах, не змогли оцінити, що вони мали зробити. Садовник же відібрав цих людей. Це є не є рота (всі називають їх «чорною ротою Беркута». — Авт.). Це була група осіб, пов’язаних між собою взаєминами по службі. Це не був підрозділ. Немає жодного наказу. Це їхні слова на суді: «Покажіть наказ, який нам давали!» А за законом, аби вони вважалися підрозділом, вони мають діяти відповідно до наказу. Сам захист помиляється, показуючи, що нібито немає зв’язку між замовником і виконавцем.

— Виходить, що на Майдан ішла група людей, об’єднана «інтересом» убивати?..

— Правильно! Захист нам каже, що звинувачення притягнуте за вуха: «Мій підзахисний виконував завідомо злочинний наказ, але цього наказу немає». Розумієте, сам захист говорить, що наказу не було! Але у даному випадку це якраз приклад того, як захист діє не в інтересах своїх підзахисних, а в інтересах тих, хто оплачує. А якщо говорять, що наказу не було, отже, це не є підрозділ, ці люди не здійснювали свою функцію. І їх не може бути притягнуто до відповідальності за скоєння службових злочинів — ніби вони перевищили повноваження.

Повернімося до снайперських пар. У них був наказ. І якби вони побачили когось зі зброєю і уразили б цю особу, було би порушено кримінальне провадження. І якби снайпери вбили людину, тоді можна було б намагатися доводити перевищення повноважень. А якби відповідно до статуту снайпер не вбивав, а нейтралізував пострілом у руку чи ногу, я був би першим, хто казав, що цю особу треба звільнити від відповідальності, оскільки немає складу злочину. Ми говоримо — це був беззбройний протест. Путін каже, що це був збройний заколот.

— З 25 людей, які діяли у складі цієї групи і вбивали людей, заарештовано лише п’ятьох. Місцезнаходження решти не встановлено?

— Ні. Прокуратура заявляє, що вони всі втекли до Росії чи перебувають на окупованій території. Проте жодних доказів цього я не бачив.

— Чому відпустили Садовника, але залишили, скажімо, Янишевського?

— Це питання, яке мене самого мучить. Я хочу його дослідити, і мої висновки будуть співвідносними з тими доказами, які ми отримуємо. Я думаю про існування домовленостей щодо Садовника на найвищому рівні. Але це не лише моя думка. Я як заявник у справі судді Волкової (суддя Печерського районного суду міста Києва Світлана Волкова відпустила Садовника з-під варти і відправила під домашній арешт, після чого той утік. — Авт.) вивчав усі обставини так званої втечі і дізнався про речі, які свідчать, що дії прокуратури, суду та міліції були скоординованими та санкціонованими на найвищому рівні.

Я впевнений, що суддя Волкова за жодних обставин і ні за які гроші таке б не зробила, якби не отримала конкретну вказівку так вчинити від осіб, яким вона не могла відмовити. При цьому, я думаю, вона, ймовірно, отримала гарантії, що їй нічого за це не буде. Я вже не кажу про міліціонерів, які не проконтролювали місцезнаходження Садовника.

— Чому першими заарештували Зінченка та Аброськіна?

— Тому що на той момент щодо них була найбільша доказова база. Ключовим вважався і Садовник. І якщо у нас когось оголосили в розшук, це не означає, що справді шукають… Ключова фраза професора Навроцького: «Розслідування — це високоінтелектуальна діяльність». У нас із цим проблеми. Якщо б я мав розслідувати цю справу, я б розкрив її по гарячих слідах. Але зараз є позитивні речі у процесі, і ми вживатимемо максимум заходів, аби процес покарання був невідворотним. Якщо вони почнуть давати свідчення — це їхній шанс застрибнути в останній вагон.

— Але вони досі мовчать, бо, вочевидь, є і нині така вказівка та певні гарантії?

— На моє суб’єктивне переконання, їм гарантували гроші, отримання бонусів, надали адвокатів. Ми бачили, як із кожним засіданням їхні адвокати ставали дедалі нахабнішими. За рік завчили цитати з Європейського суду. Потім Садовник втікає. Інша «беркутня» продовжує працювати. Аваков дає гарантії, що нікого не притягнуть до відповідальності. Вони бачили, що те, що їм гарантували, відбувається. Розправляють плечі. А тут не 115-та, а терористичний акт. Нині не треба вже доводити безпосередню участь у вбивстві конкретної особи. Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення. Все — вони тепер мають розуміти: того, що їм гарантували, не буде — підуть на довічне. Гадаю, обвинувачені вже мали б зробити заяву, що готові давати свідчення, попросити замінити адвоката та здійснити заходи фізичного захисту. Реально наші колеги з боку обвинувачення дуже смурні, обличчя змінилися, розмовляти не можуть. А це вони ще не знають про ті речі, які є у процесі.

Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення

— Ви думаєте, що ці п’ятеро, які сидять, можуть сказати те, що знав Садовник, назвати замовників?

— Не впевнений. Садовник — організатор середнього рівня. Але вони можуть сказати, що отримали наказ так діяти, і дати свідчення, які можна довести. І тоді піти на статтю «виконання завідомо злочинного наказу». Тоді слідству відкриється прямий шлях до справжніх організаторів розстрілу — Ратушняка, Шуляка і так далі.

— Є кримінальні провадження щодо втечі Садовника?

— Є кримінальне провадження щодо судді Волкової. ВККС уже визнала, що вона порушила присягу, та відправила матеріали дисциплінарної справи Волкової з рекомендаціями про її звільнення. Також в управлінні з розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів, є окреме провадження, за фактами протидії розслідуванню. У цьому провадженні допитувалися слідчі прокуратури та прокурори.

— Коли ми зможемо почути перший вирок?

— Не можна передбачити, бо є багато суб’єктивних факторів. Можна говорити, що головуючий суддя Сергій Дячук веде процес виважено. Зараз у провадженні відбувається допит потерпілих — родичів убитих. Їхні свідчення не мають вирішального значення для судового процесу, бо вони не були учасниками подій. Проте створюють морально-психологічний ефект. Зараз захист, використовуючи ст. 63 Конституції, обрав тактику відмови від свідчень у процесі. Але якщо підсудні почнуть співпрацювати з судом, то це задасть інший темп процесу.

— Як налаштовані родичі загиблих?

— Всі по-різному, інколи досить специфічно. Ми навмисно дистанціювалися. Звісно, контактуємо з певними лідерами, але намагаємося відійти від політичних та соціальних факторів.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах

Наша сторінка в Facebook